Минулого місяця ми побували на трьох технологічних подіях у трьох столицях поспіль — Nexus у Люксембурзі, VivaTech у Парижі та Ukrainian-German Venture Capital Summit (UADEVC2026) у Берліні. У цій колонці співзасновниця та CEO A42 Ольга Насибулліна розповідає про головні технологічні тренди в трьох країнах Європи.
Різні формати, різна аудиторія, різні геополітичні й економічні контексти. Але всюди звучало те саме й однаково голосно: Європа більше не покладається на чужі технології й готова платити за власні. І вперше так відкрито запрошує до цього українські компанії — щоправда, на своїх умовах.Саме ця напруга — «запрошують, але за вхідний квиток» — і є головним, що ми винесли з цих двох тижнів. Решта спостережень так чи інакше до неї повертаються.
Курс на суверенітет — і державні гроші за ним
Це найвражаюча зміна, яку ми побачили в кожній зі столиць. Nexus, VivaTech, UADEVC2026 — скрізь і різними голосами говорять про критичність технологічного суверенітету. Геополітична напруга, складнощі у відносинах ЄС і США, зростання ролі технологій у питаннях національної безпеки роблять підтримку власного технологічного сектору новою нормою. І ця готовність інвестувати забезпечується на найвищому рівні.
Nexus — щорічний саміт із ШІ та технологій у Люксембурзі, який збирає понад 10 000 учасників з бізнесу, держсектору й стартапів, — організований за сприяння місцевої торгово-промислової палати. Помітна частина стендів тут — це стенди ТПП із партнерствами в інших країнах, зокрема й український. Організатори знайомили іноземні стартапи з усім, що може бути корисним: інкубатор, акселератор, гранти та програми підтримки, національна хмара й навіть суперкомп'ютер для тренування власних ШІ-моделей. Усе це доступне, інколи навіть безкоштовно. Але головна умова — відкриття юридичної особи в Люксембурзі або партнерство з місцевими компаніями.
VivaTech у Парижі — масштаб іншого порядку: майже 200 тисяч учасників із понад 100 країн. Дух державно-приватного партнерства тут теж присутній, але в іншій формі — невеликі гравці під зонтиком системних структур: національні стенди, групові стенди екосистем на кшталт La French Tech, регіональні кластери, інвестфонди, що працюють з публічними грошима, державні структури. На одному стенді під брендом France Numérique було представлено одразу вісім державних інституцій — від Міністерства внутрішніх справ до органу захисту персональних даних CNIL. Вони демонстрували власні суверенні цифрові рішення, шукали стартапи для партнерства й відкрито рекрутували технічних фахівців. Держава тут не спостерігач — вона учасник ринку.
Берлінський UADEVC2026 — закритий інвестиційний саміт, який звів німецьких та DACH-інвесторів із найбільш інвестиційно привабливими українськими стартапами. Інший масштаб, але сигнал той самий. Національна хмара, зберігання даних на території країни, відповідність національним і європейським вимогам кібербезпеки — це обов'язкове для тих, хто хоче закріпитися на ринку Німеччини. Як і реєстрація компанії: якщо не в Німеччині, то в Центральній чи Західній Європі.
AI Factory: суверенний ШІ стає державним проєктом
Найконкретніший прояв цього курсу — те, що держави почали будувати власні «фабрики штучного інтелекту». На Nexus це було видно безпосередньо: та сама національна хмара й суперкомп'ютер, про які я згадала вище, — це і є люксембурзька AI Factory. У її серці — суверенний суперкомп'ютер MeluXina-AI на понад 2100 GPU-прискорювачів, запущений саме для того, щоб компанії могли тренувати й донавчати власні ШІ-моделі на захищеній сертифікованій інфраструктурі, не віддаючи дані й інтелектуальну власність на чужі сервери. Люксембург — одна з перших країн ініціативи AI Factories Єврокомісії та EuroHPC (разом із Німеччиною, Іспанією, Фінляндією, Грецією, Італією та Швецією), у яку ЄС і національні бюджети вкладають близько €1,5 млрд. Серед пріоритетних галузей — фінанси, космос, зелена економіка і, що нам особливо близько, кібербезпека.
І ось що показово: Україна робить рівно те саме — будує власну суверенну фабрику штучного інтелекту, першу державну ШІ-інфраструктуру, де дані обробляються виключно всередині країни, у власних дата-центрах. На ній працюватимуть державні ШІ-сервіси — від помічника в «Дії» до тьютора в «Мрії», — а згодом і проєкти в обороні, медицині та науці. Логіка та сама, що й в AI Factory: власні обчислення, власні дані на власній території, технологічна незалежність і контроль.
Це, до речі найкраща ілюстрація того, наскільки український курс сьогодні збігається із загальноєвропейським. ШІ сьогодні не існує окремо від питання суверенітету — він став його технічним фундаментом. І Україна тут не наздоганяє чужий тренд, а рухається з ним в один такт.
Кібербезпека і комплаєнс — найболючіша точка європейського бізнесу
Це ще одна нитка, що проходила крізь усі три події. Регулятори посилюють вимоги до захисту інформаційної інфраструктури — особливо критичної, — і для європейського бізнесу це стає дедалі дорожчою проблемою. Директиви на кшталт NIS2 розширюють коло компаній, які зобов'язані будувати безпеку за приписами, а не за залишковим принципом, і середній бізнес відчуває це найгостріше: вимоги великі, а бюджетів і власних безпекових команд рівня корпорацій немає.
Саме тому ми спостерігали жвавий інтерес власників бізнесу до рішень, які допомагають вибудувати процеси відповідно до вимог регулятора й при цьому не коштують цілого статку. Висновок звідси простий: комплаєнс перестав бути формальністю, яку залишають «на потім». Він став умовою входу на ринок. І українським компаніям, що цілять у Європу, думати про нього варто заздалегідь, а не розбиратися з наслідками постфактум, коли угода вже на столі.
Що це означає для українських компаній
Якщо раніше найочевиднішим напрямком зростання для українських стартапів були США, то тепер і Європа готова стати майданчиком для масштабування — і активно кличе нас на «оглядини». Ринок привабливий за розміром і капіталом, особливо для компаній, що поки працюють лише в Україні.
Але запрошення має ціну. Реєстрація юрособи на місці, локалізація даних клієнтів, відповідність вимогам інформаційної та кібербезпеки, і, звісно, комплаєнс. До цього додається те, що на одній з панелей на VivaTech сформулювали гранично точно: Європа — це 27 підходів до ведення бізнесу. Розуміння місцевого менталітету, того, як працюють продажі в конкретному регіоні, як аудиторія ухвалює рішення й що шукають партнери, — це окрема робота, не менша за саму технологію.
Європа відкрита — це вже факт, а не прогноз. І питання більше не в тому, чи пускають нас усередину, а в тому, з чим ми туди заходимо.
Реєстрацію, локалізацію даних і комплаєнс можна сприймати як бар'єр — перелік того, що від нас вимагають. А можна як те, що відрізнятиме українські компанії, готові працювати за правилами зрілого ринку, від тих, хто прийшов лише з технологією та надією. Двері відчиняються зараз — і найлегше зайти тим, хто підготувався заздалегідь, а не доганяє вимоги вже на порозі.
